МІФИ ТА ШЛЯХИ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

Як відомо вже з досвіду віків, кожна людина, що володіє владою, схильна зловживати нею”.     (Французький просвітитель  Шарль Монтеск’є)

Найшкідливіше гасло 21 століття, яке прозвучало в Україні, це -«Бандити будуть сидіти в тюрмах!». Яких бандитів мав на увазі Віктор Ющенко, виступаючи перед майданом? Розбійників на дорогах? Піратів на Чорному морі? Ні! Майбутній Президент України пропонував тюрмами боротися з корупцією. З тією самою проблемою, через яку, на моє переконання, і зібрався майдан.

         З корупцією боротися треба, але не тюрмами. В жодній країні світу корупція не була подолана зброєю і гратами. Муссоліні в Італії розстрілами подолав мафію, але то були озброєні угрупування. Сучасний же корупціонер може за своє житті жодного разу не тримати пістолета в руках. Але і без пострілів від приносить державі збитків більше, ніж банда розбійників.

         Світовий досвід свідчить, що зменшити рівень корупції можна лише системними заходами. Законами, правилами, обмеженнями дій чиновників, вільним підприємництвом, прозорим бізнесом, відкритістю влади, несприйняттям корупціонерів суспільством тощо.

         Але при цьому слід врахувати ще одне важливе правило: якщо в країні рівень корупції високий, а до корупції з різних сторін має відношення значна частина суспільства – різноманітні системні заходи по боротьбі з корупцією слід вводити не одночасно, а окремо. Що це означає? А ось що…

         За даними соціологів 70% українців або беруть, або дають хабарі. Або використовують своє службове становище для власної вигоди, або ж сприяють цьому. Якщо в Україні ввести всі заходи по боротьбі з корупцією одночасно – вони «зачіпатимуть» більшу частину громадян, а отже викличуть опір чиновників і суспільства.  Уявимо собі, що одним цілісним актом ми намагаємось позбавити незаконних прибутків ДАІшників, податківців, митників, пожежників, землевпорядників, фармацевтів, освітян, лікарів, військових, депутатів, працівників виконкомів рад, суддів, міліціонерів, чиновників СЄС, всіх, хто видає дозволи і ліцензії тощо!  Якщо всіх порахувати, та додати до них членів їх сімей – буде більшість населення України. Тому  прийняття загального антикорупційного акту може не мати потрібної підтримки населення. Так, до речі, і відбулося в Україні – введення у дію багатьох загальних антикорупційних норм постійно відкладалося, а деякі важливі положення (наприклад, декларація про видатки держслужбовців) взагалі зникли із запропонованих проектів. Тому корисніше «вибивати» із загального корупційного кола окремі категорії людей. Для цього різні системні заходи мають вводитись у дію різними нормативними актами, різними органами влади, швидко, але не одночасно. Тоді більша частина суспільства буде підтримувати кожен з таких заходів, а довіра до влади буде зростати. До речі – так зробили і Канада, і Грузія, в яких єдиного антикорупційного акту немає, а по кожному міністерству була прийнята окрема низька системних антикорупційних заходів. Під час їх запровадження  жодна соціальна група не намагалась творити суттєвий опір, оскільки майже все суспільство підтримувало кожну з таких програм.

         Пам’ятаєте, як декілька років тому Президент України Віктор Ющенко зібрав на галявині біля будинку Адміністрації Президента кореспондентів, і відповідав на їх запитання. Тоді він сказав, що збере фахівців і доручить розробити цілісну програму по боротьбі з корупцією. Тоді я зрозумів – що боротьби з корупцією не буде взагалі. Оскільки запровадити цілісну антикорупційну програму Президент не зможе. Не вистачить «сили». Не в нашій країні. Слід було «вибивати» корупціонерів частинами, по категоріям. Але Президент до цього не додумався. І програв. Як війну з корупцією, так і наступні вибори.

         Так облаштовані наші політики, що їх розуміння боротьби з корупцією не співпадає з розумінням такої боротьби у народу України. Політики намагаються всіх переконати, що лише достатньо посадити за грати їх корупційних попередників – і корупція зникне. До речі, в цьому нас переконують представники кожного політичного табору, коли приходять до влади. Але народу байдуже, якого кольору буде казнокрад. Народ розуміє, що поки не будуть оприлюднені корупційні механізми – їх використання буде продовжуватись. Тому довіру до влади може повернути лише ломка корупційних механізмів.

         В комуністичному Китаї для чиновників встановлено близько 60 обмежень. Там державний службовець навіть не має права виїжджати за кордон, окрім державних відряджень. Не може – навіть у відпустку на відпочинок. І не дарма. Щоб було видно, які гроші він витрачає, а також, щоб він не вивозив капітали за кордон.

         В Канаді державні службовці не можуть витрачати в рік коштів більше, ніж отримують державну зарплату. За недотримання цієї норми постраждав і один з Прем’єр-министрів, який купив собі каділак вартістю в половину свого річного прем’єрского окладу. Тож його політична партія, яка мала 170 голосів в парламенті на одних з наступних виборів отримала усього 2 голоси і втратила право формувати уряд. Так антикорупційні принципи працюють в країнах розвинутої демократії.

         В США міністри та їх заступники не мають право бути власником або керівником підприємств, що працюють в сфері впливу їх міністерств. Ця норма діє на міністрів ще 3 роки після відходу з посади. Ряд подібних обмежень діють в Канаді протягом 1 року ще після уходу чиновника зі служби, в США – ще 3 роки, а в Німеччині –5.

          В Китаї з 2007 року запроваджена “поблажливість” щодо тих чиновників, які добровільно зізналися в корупції.  Такі чиновники залишаються на своїх посадах. В результаті лише за перший місяць 1790 посадовців прийшли з повинною. А за останні 5 років понад 140 тисяч державних чиновників КНР добровільно повернули державі отримані хабарі в розмірі близько 90 млн. дол США.

         У США, якщо посадовець обідав у ресторані зі своїм другом – підприємцем, він повинен про це письмово доповісти своєму керівництву.

         В Казахстані розглядається норма, згідно з якою посадова особа знімається з посади, якщо його підлеглого було затримано на отриманні хабара.

         У США добровільний інформатор отримує від 15 до 30% вартості повернутих за його інформацією коштів.

         В Канаді чиновнику заборонено особисто спілкуватись з підприємцем, який бажає отримати якісь дозволи чи ліцензії. Всі питання між ними вирішуються тільки шляхом офіційної переписки через пошту…

         У Великій Британії на офіційному державному сайті в Інтернеті можна отримати інформацію про будь-яке підприємство, зареєстроване у цій країні. Зокрема, можна дізнатись про види діяльності підприємства, адреси офісів, склад власників, а також про ті судові справи, які підприємство програло. Така інформація не вважається комерційною або конфіденційною таємницею.

         Антикорупційних норм в світі розроблено і запроваджено чимало. Деяку частину з них можна було б імплементувати і в українське законодавство. Боятися боротися з корупцією не слід – не така вже вона й безсмертна, як себе видає. Як казав відомий американець Юджин Маккарті «Єдине, що нас рятує від бюрократії, це її неефективність!»

У світі є загальновизнана формула боротьби з корупцією. Звучить вона так:  «Розподіл влади і бізнесу». Це не означає, що багаті люди не можуть бути у владі. Навпаки, їх досвід цінний для держави. В демократичних країнах кажуть так: «Зміг попрацювати для себе – попрацюй і для народу!»           Але бізнесмен, який отримує чи обирається на державну посаду, свідомо іде на обмеження своїх бізнесових інтересів: він особисто не займається бізнесом; не використовує владу для отримання прибутків, а кошти бізнесу – для фінансування політичних проектів; при створенні конфлікту між інтересами бізнесу і суспільства – приймає  рішення на користь суспільства; а також погоджується на відкриття про себе частини комерційної інформації, яка раніше захищалась законом. На створення такого чиновника і мають спільно працювати як держава, так і суспільство.

         Чи є у народу України перспектива подолати корупцію. Я впевнений, що так. Наша історія має безліч прикладів, коли на чолі держави або її структур ставали герої, які працювали не заради власного збагачення, а заради величчя країни. І тоді влада стає відкритою, бізнес – прозорим, а народ – багатим. А герої ставали історичними постатями. То ж ми маємо знайти і підтримувати таких героїв.

 Злобін Сергій Володимирович, директор науково-правової організації «Київська Русь»

 

Comments are closed.